Як телефон мені дівчину знайшов...хоча й сам "загинув")

Передісторія. 23 квітня в мами день народження. Тато подарував їй 45 червоних троянд. Щоб помилувати і себе, і сусідів з будинку навпроти – поставили їх в вазу на підвіконні балкону.
Наступний день. Лежу на дивані розмовляю по мобільному з дівчиною (з дівчатами в мене тоді не вязалось) Тоді ще мав дурну звичку, щось мені не подобалося – кидав мобільний…в стіну.) Бували випадки, що попадав влучно і в татову тарілку супу, і навіть в унітаз) Лежу розмовляю, знову щось не так – беру мобілку і…кидаю. Пролітає вона в відчинені двері балкону, вдаряється в вазу з квітами і летить собі геть на вулицю. Ваза після удару перевертається, квіти випадають, вода виливається і це все летить з 5-го поверху.
Вибігаю на балкон дивлюся, як «гарно» летять мамині квіти….голосно неприємно виражаюся, перед очима промайнув грізний погляд батька, який дає мені під затильника)) Вдягаю капці і мчу на вулицю. Вибігаю і бачу картину – стоїть моя сусідка (тоді ще сусідка, яку я навіть не знав як звати) вся в квітах і з посмішкою на вустах. Її розповідь була дещо інша та романтичніша – збиралася вона заходити до під’їзду, як почула голос згори. Підняла голову - на неї летить купа червоних троянд, крапає вода (з вази) і якийсь хлопець щось голосно кричить (добре що вона не чула, що я кричав).
Дівчину звати Юля, як виявилося вона була закохано в мене. Так сталося, що після цього випадку ми познайомилися і я її також покохав. Зустрічаємося вже 3 роки. Через півроку весілля.
П.С. Мобілку, я знайшов. Вона стала символом нашого кохання) Тепер, Юля не дозволяє мені кидати телефони, каже щоб ще в когось не в цілив. Та я вже й сам не хочу)))) Добре, що тоді не випала ваза з вікна, а то б з Юлею ми познайомилися в лікарні)))